Відео

У нас змінилося те, що - у нас більше стресів пов’язаних з соціальними проблемами, війною. Тому з’явилося багато стресових розладів. Це специфіка того, що відбувається в Україні.

Депресивний розлад – це психічний розлад за міжнародною класифікацією хвороб. Любе захворювання потребує лікування, любе лікування потребує режиму. Лікарняний листок – це режим прийому препаратів, дієти і т.д. Депресивний розлад потребує лікування амбулаторного чи стаціонарного, що забезпечується лікарняним листом.

Стигматизація психіатрії (це обмальовування, маркування) ще не ліквідована в нашій країні. Але стигматизація, тобто боязнь, що попавши до психіатра, що тобі приклеять діагноз - є у всьому світі. Але поступово ми від нього позбавляємось. Ми стаємо цивілізованою країною, і кількість пацієнтів, що самостійно звертається до психіатрів - зростає. Не потрібно боятися психіатрів. Вони стоять на захисті тіла і душі.

Відповідь однозначна про снодійні препарати! Депресія – це обов’язкове порушення сну. Вирішити проблеми депресивного розладу лише снодійними – неможливо! Більше того, є багато досліджень, які вказують, що група класичних снодійних препаратів, таких як зопіклон, погіршують депресивний розлад. Снодійні препарати не покращують стан пацієнта із депресивним розладом.

Депресивні розлади – це психічні розлади, що потребують фахового підходу, відповідної оцінки і призначення препаратів, які ефективно «працюють». Не потрібно думати, що ми рухаємося від дуже слабенького препарату, довго чекаємо… до більш сильного. Ми так можемо пропустити і запустити хворобу.

Якщо лікування тривале, і стан пацієнта покращується, він інколи робить помилку. Вважає, що все стало на місце, він прекрасно спить, енергійний, радісний до життя, і можна різко кинути, припинити прийом ліків.

При веріфікованому, підтвердженому виставленому діагнозі депресивний розлад чи депресивний синдром, що супроводжує інше соматичне захворювання, часто призначають антидепресанти. Сьогодні це препарати № 1 при лікуванні депресивного розладу.

Коли пацієнт звертається до сімейного лікаря, лікар повинен, згідно протоколу і для ефективної роботи обстежувати не лише соматичний стан пацієнта, а і його психічний стан. Завершується опитування тим, що лікар виставляє депресивний синдром. Но лише лікарі-психіатри згідно закону України, «Про психіатричну допомогу» від 2000 р. мають право виставляти психіатричний діагноз. Всі інші лікарі можуть лише запідозрити і виставити синдром у даного пацієнта. Синдром – це не діагноз. Він може супроводжувати інші соматичні хронічні захворювання.

Людині важко розібратися: звертатись до психолога чи до психіатра, психолога-психотерапевта. До психолога звертаються коли є зовнішня причина, конкретна проблема. Психіатр і лікар-психотерапевт працюють з розладами. Тобто те, що не просто психологічна, а біологічна проблема, коли вирішивши психологічно в оточенні, чи прибравши стрес, проблема не зникає, людина відчуває неміч, втому підвищену, вона непрацездатна, неефективна.

Якщо ми говоримо про депресивний розлад, як психічний розлад, то просто зміна соціального оточення не дасть ефекту. До депресивного розладу і у дорослих, і у дітей, потрібно підходити комплексно. Коли говорять про дітей, завжди шукають психотравмуючий чи неприємні соціальні фактори, які викликають цей емоційний прояв.