Періодичні випадки виникнення почуття тривожності притаманні кожній людині.
Людина може відчути занепокоєння, зіткнувшись із проблемою на роботі, перед екзаменом або перед прийняттям важливого рішення. Але тривожні розлади включають не лише тимчасове занепокоєння чи страх. У людини з тривожним розладом тривога не зникає і може з часом посилюватись. Симптоми можуть впливати на повсякденну діяльність, таку як результати роботи, успіхи в навчанні та стосунки.
Зміст
Тривожні розлади є найбільш поширеними психічними захворюваннями (Рис. 1 и Рис 2).
Хоча прояви тривожних розладів менш помітні, ніж шизофренія, депресія та біполярний розлад, вони можуть бути настільки ж небезпечними з точки зору втрати працездатності.
Існує кілька типів тривожних розладів, включаючи генералізований тривожний розлад, панічний розлад та різні розлади, пов’язані з фобією.
Люди з генералізованим тривожним розладом (ГТР) виявляють надмірну тривожність або занепокоєння протягом більшості днів впродовж принаймні 6 місяців з приводу таких речей, як особисте здоров'я, робота, соціальні взаємодії та повсякденні звичні життєві обставини. Страх і тривога можуть спричинити значні проблеми в таких сферах життя, як спілкування з іншими людьми, навчання та робота.
Симптоми генералізованого тривожного розладу є наступними:
У людей з панічним розладом повторюються несподівані напади паніки. Панічні атаки – це раптові періоди сильного страху, які швидко виникають і досягають свого піку за лічені хвилини. Напади можуть статися несподівано або можуть бути викликані дією певних тригерів, наприклад предметом або ситуацією, які викликають страх,
Під час нападу паніки у людей можуть виникнути:
Люди з панічним розладом часто зайняті думками про те, коли відбудеться наступна атака, і активно намагаються запобігти майбутнім панічним нападам, уникаючи місць, ситуацій або поведінки, які вони асоціюють з такими атаками. Страх, викликаний думками про наступні напади паніки, та зусилля, спрямовані на уникнення нападів, викликають значні проблеми в різних сферах життя людини, включаючи розвиток агорафобії.
Фобії – це інтенсивний страх або відраза до конкретних об'єктів або ситуацій. Попри те, що в деяких обставинах почуття страху може бути виправданим, той страх, який відчувають люди з фобіями, не пропорційний реальній небезпеці, спричиненій ситуацією чи предметом.
У людей з фобією можуть спостерігатися наступні ознаки:
Існує кілька типів фобій та пов’язаних із фобією розладів:
Специфічні фобії (іноді їх називають простими фобіями). Як випливає з назви, люди, які мають специфічну фобію, сильно бояться або відчувають сильну тривогу відносно конкретних типів предметів або ситуацій. Деякі приклади конкретних фобій включають страх перед такими явищами і предметами як-от:
Соціальний тривожний розлад (раніше званий соціальною фобією). Люди з соціальним тривожним розладом відчувають інтенсивний страх перед соціальними ситуаціями чи ситуаціями, пов'язаними з власними публічними діями. Вони переживають, що дії чи поведінка, пов’язані з їхньою тривогою, будуть негативно оцінені іншими, змушуючи їх почувати себе ніяково. Це занепокоєння часто змушує людей із соціальною тривогою уникати соціальних ситуацій. Соціальний тривожний розлад може проявлятися в різних ситуаціях, наприклад, на робочому місці чи в шкільному середовищі.
Агорафобія. Люди з агорафобією відчувають сильний страх, перебуваючи в двох або більше з наступних ситуацій:
Люди з агорафобією часто уникають цих ситуацій, частково тому, що вони вважають, що спроба вийти з власної домівки може бути важкою або неможливою, якщо у них виникнуть панічні реакції чи інші симптоми. При найважчій формі агорафобії людина, що є фізично цілком здоровою, може стати повністю прикутою до власної оселі.
Тривогу при розлуці часто сприймають як явище притаманне лише дітям; однак у дорослих також може бути діагностований розлучний тривожний розлад. Люди, які страждають на розлад сепараційної тривоги, бояться бути розлученими з людьми, до яких вони прив'язані. Вони часто переживають, що під час їх розлуки з об’єктами їх прив’язаності трапиться якась біда чи щось недобре. Цей страх змушує їх уникати відокремлення від об’єктів їх прив’язаності та уникати самотності. Люди, що страждають від розлуки, можуть бачити нічні кошмари про те, як їх начебто розлучають з об’єктами їх прив’язаності, або навіть відчувати фізичні симптоми, коли розставання дійсно відбувається або передбачається.
Дещо рідкісним розладом, пов’язаним із тривогою, є селективний мутизм. Вибірковий мутизм виникає, коли люди не можуть говорити в конкретних соціальних ситуаціях, незважаючи на те, що вони володіють нормальними мовними навичками. Вибірковий мутизм зазвичай трапляється до 5 років і часто асоціюється з надзвичайною сором'язливістю, страхом перед соціальною збентеженістю, компульсивними рисами, замкнутістю та істеричністю. У людей з діагнозом «селективний мутизм» часто діагностують також інші тривожні розлади.
Вчені стверджують, що ризику розвитку тривожних розладів сприяють як генетичні чинники, так і фактори навколишнього середовища. Хоча домінуючі фактори ризику для кожного типу тривожних розладів можуть відрізнятися, визначені і деякі загальні фактори ризику для всіх типів тривожних розладів:
Саме тому оцінка показників фізичного здоров’я є корисною для розуміння можливості розвитку тривожного розладу.
Тривожні розлади, як правило, лікуються за допомогою психотерапії, ліків або обох засобів. Існує багато способів лікування тривожності, і, щоб вибрати той, який найкраще підходить для того чи іншого пацієнта потрібна тісна співпраця лікаря з хворим.
Психотерапія або «терапевтичні бесіди» можуть допомогти людям із тривожними розладами. Для забезпечення лікувального ефекту, психотерапія повинна бути спрямована на конкретні тривоги людини та з урахуванням її потреб.
Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) є одним з видів психотерапії, який може допомогти людям із тривожними розладами. КПТ вчить людей різним способам мислення, поведінки та реагування на предмети та ситуації, що викликають тривогу та страх. Когнітивно-поведінкова терапія може також допомогти людям засвоїти певні соціальні навички та використовувати їх, що є життєво важливим для лікування соціального тривожного розладу.
Когнітивна терапія та експозиційна терапія – два методи когнітивно-поведінкової терапії, які часто використовуються разом або самостійно для лікування соціального тривожного розладу. Когнітивна терапія фокусується на виявленні, виклику, а потім нейтралізації безпорадних або спотворених думок, що лежать в основі тривожних розладів. Експозиційна терапія фокусується на протистоянні страхам, що лежать в основі тривожного розладу, щоб допомогти людям займатися діяльністю, якої вони уникали. Іноді застосовують експозиційну терапію разом із вправами на розслаблення та/або зображеннями.
Когнітивно-поведінкова терапія може проводитися індивідуально або з групою людей, які мають подібні проблеми. Часто учасникам призначається «домашнє завдання» для виконання вдома у інтервалах між сеансами у лікаря.
Лікарські препарати не позбавляють пацієнтів від тривожних розладів, але здатні полегшити симптоми. При тривожних розладах препарати зазвичай призначають лікарі таких спеціальностей як психіатр або лікар первинної медичної допомоги. У деяких країнах призначати відповідні засоби також дозволяється психологам, які пройшли спеціальну підготовку. Найпоширеніші класи ліків, що застосовуються для боротьби з тривожними розладами – це протитривожні засоби, антидепресанти та бета-блокатори.
Ліки проти тривоги можуть допомогти зменшити симптоми тривоги, нападу паніки або надзвичайного страху та занепокоєння. Найпоширеніші протитривожні препарати – це засоби з групи бензодіазепінів. Незважаючи на те, що при лікуванні генералізованого тривожного розладу бензодіазепіни часто використовуються як засоби першої лінії, вони мають як переваги, так і певні недоліки.
Деякі переваги бензодіазепінів полягають у тому, що вони ефективніше зменшують відчуття тривожності і починають діяти швидше, ніж антидепресанти, які теж часто призначають при тривожних розладах. Певні недоліки бензодіазепінів полягають у тому, що у пацієнтів з часом може виникати толерантність до них, якщо такі ліки приймати протягом тривалого періоду часу, і хворим можуть знадобитися все більші та більші дози, щоб отримати той самий ефект. Існує навіть ризик розвитку залежності від цих препаратів.
Крім того, треба пам’ятати, що ця група препаратів має цілу низку побічних ефектів, а також підвищує ризик порушення когнітивних функцій при тривалому застосуванні.
Щоб уникнути цих проблем, лікарі зазвичай призначають бензодіазепіни на дуже короткий термін – підхід, який є особливо корисним для літніх людей, пацієнтів, що мають проблеми із зловживанням наркотиками, та людей, які легко стають залежними від ліків.
Слід також пам’ятати, що при раптовому припиненні застосування бензодіазепінів , у людини можуть виникнути симптоми синдрому відміни (абстиненція) або тривожність може повернутися. Тому бензодіазепіни слід відміняти поступово, повільно зменшуючи дозу. Коли лікар вирішив, що настав час припинити прийом ліків, він допоможе пацієнту зменшити дозу повільно та найбільш безпечно.
При тривалому застосуванні у пацієнтів з тривожними розладами бензодіазепіни часто розглядаються як препарати другої лінії (при цьому антидепресанти та синтетичні аналоги γ-аміномасляної кислоти вважаються терапією першої лінії), а також препаратами для лікування за необхідності при будь-яких тяжких загостреннях симптомів.
Антидепресанти використовуються для лікування депресії, але вони також можуть бути корисними для лікування тривожних розладів. Вони здатні оптимізувати спосіб використання мозком певних хімічних речовин, які контролюють настрій або стрес. Досить часто лікарю доводиться випробувати кілька різних антидепресантів, перш ніж знайти той, який максимально покращує симптоми у хворого і має контрольовані побічні ефекти.
Для досягнення терапевтичного ефекту за допомогою антидепресантів може знадобитися якийсь час, тому важливо повноцінно випробувати препарат, перш ніж дійти висновку про його ефективність. Якщо пацієнт починає лікування антидепресантами, йому не слід припиняти їх застосування без вказівки лікаря. Різка відміна антидепресанту може спричинити симптоми абстиненції.
Зазвичай при тривожних розладах як препарати першої лінії використовуються антидепресанти, які називаються селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) та інгібіторами зворотного захоплення серотоніну-норадреналіну (ІЗЗСіН). Рідше для лікування тривожних розладів використовуються більш старі класи антидепресантів (які, тим не менш, є досить ефективними) – такі як трициклічні антидепресанти та інгібітори моноаміноксидази (МАО).
Побічні ефекти антидепресантів: У деяких випадках у дітей, підлітків та молодих людей до 25 років може спостерігатися посилення суїцидальних думок або поведінки під час прийому антидепресантів, особливо у перші кілька тижнів після початку або при зміні дози. Через це слід уважно спостерігати за пацієнтами різного віку, які приймають антидепресанти, особливо протягом перших кількох тижнів лікування.
Наряду з антидепресантами в якості препарату першої лінії для лікування генералізованого тривожного розладу можуть застосовуватись препарати - синтетичні аналоги γ-аміномасляної кислоти. Він може розглядатись як варіант для довготривалої терапії на відміну від раніше згаданих бензодіазепінів. Останні в якості довготривалої терапії рекомендовано лише, якщо інші фармацевтичні засоби або когнітивно-поведінкова терапія виявились неефективними.
Синтетичні аналоги γ-аміномасляної кислоти відноситься до класу протисудомних засобів, але частіше застосовується для лікування таких станів, як нейропатичний біль та генералізований тривожний розлад.
Синтетичні аналоги γ-аміномасляної кислоти діє швидше і, ймовірно, у деяких випадках є альтернативою антидепресантам та похідним бензодіазепіну.
Відповідно до сучасної клінічної практики терапії генералізованого тривожного розладу в якості переваг синтетичних аналогів γ-аміномасляної кислоти розглядаються висока ефективність і хороша переносимість (у численних коротко- та довгострокових дослідженнях пацієнтів від середнього до тяжкого ступенів тяжкості ГТР); швидкий початок дії порівняно з антидепресантами; низький потенціал взаємодії з іншими препаратами; мінімальна кількість побічних реакцій у разі приймання препарату понад декілька місяців.
При цьому слід пам’ятати, що синтетичні аналоги γ-аміномасляної кислоти маэ певний потенціл залежності, тому з обережністю повинен застосовуватись у пацієнтів, які раніше мали проблеми із зловживанням.
Хоча бета-адреноблокатори найчастіше використовуються для лікування високого кров'яного тиску, вони також можуть бути використані для полегшення фізичних симптомів тривоги, таких як прискорене серцебиття, тремтіння і почервоніння обличчя. Ці ліки, якщо їх приймати протягом короткого періоду часу, можуть допомогти людям тримати фізичні симптоми під контролем. Вони також можуть бути використані «за потребою» для зменшення гострої тривожності, в тому числі як профілактичне втручання при деяких формах тривожності.
Деякі типи ліків можуть працювати ефективніше для певних типів тривожних розладів, тому пацієнти повинні тісно співпрацювати зі своїм лікарем, щоб визначити, які ліки найкраще підходять для них. Деякі речовини, такі як кофеїн, певні безрецептурні ліки від застуди та рослинні добавки можуть посилити симптоми тривожних розладів або взаємодіяти з призначеними ліками. Пацієнтам слід поговорити зі своїм лікарем, щоб уточнити, які речовини безпечні, а яких слід уникати.
Вибір найбільш ефективних ліків, дозування препаратів та плану лікування повинні здійснюватися під опікою лікаря і базуватися на потребах людини та її медичному стані. Частими є випадки, коли лікарю доводиться один за одним призначати кілька препаратів, перш ніж буде визначений найбільш відповідний.
Пацієнт та лікар обов’язково повинні обговорити наступні моменти:
Деякі люди з тривожними розладами можуть отримати користь від участі в діяльності групи самодопомоги чи підтримки та обміну своїми проблемами та досягненнями з іншими. Чати в Інтернеті також можуть бути корисними, але будь-якими порадами, отриманими через Інтернет, слід користуватися з обережністю, оскільки знайомі в Інтернеті зазвичай ніколи не бачились, і те, що допомогло одній людині, не обов'язково виявиться ефективним для іншої. Пацієнту завжди слід проконсультуватися зі своїм лікарем, перш ніж виконувати будь-які поради щодо лікування, знайдені в Інтернеті. Розмова з надійним другом або представником духовенства також може надати підтримку, але це далеко не завжди є достатньою альтернативою допомозі лікаря чи іншого медичного працівника.
Методи управління стресом та медитація можуть допомогти людям із тривожними розладами заспокоїтись та посилити ефекти терапії. Дослідження показують, що аеробні вправи допомагають деяким людям впоратися зі своєю тривогою; однак фізичні вправи не здатні замінювати лікування під наглядом лікаря.
Більшість пацієнтів з тривожними розладами переживають хронічний перебіг, симптоми посилюються будь-яким типом стресору або супутньої хвороби. Показано, що лікування, що включає як фармакологічні, так і психотерапевтичні способи, є успішним у полегшенні короткострокових симптомів. Довгостроковий прогноз залежить від типу хвороби, і потрібні нові дослідження, щоб з часом з’ясувати природу тривожних розладів. Ще менше відомо про тривожні розлади в пізньому віці.