Що потрібно знати про депресію
пацієнтам та фахівцям
Діагностика депресії – прерогатива виключно лікаря-психіатра. Його роль як експерта полягає у виявленні конкретних симптомів, вивченні медичної та сімейної історії пацієнта, культурних факторів та факторів навколишнього середовища. Усе це в сукупності допомагає встановити точний діагноз і спланувати курс лікування депресії.
Зміст
Тільки кваліфікований лікар може поставити правильний діагноз, і нижче пояснюється чому.
Справа в тому, що клінічна депресія не у всіх однакова – цей розлад проявляється у різних людей по-різному. Наприклад, чоловіки з депресією більше схильні бути дуже втомленими, дратівливими або агресивними. Вони можуть втратити інтерес до роботи або улюбленого хобі, частіше мають проблеми зі сном і поводяться нерозважливо, часом зловживаючи наркотиками або алкоголем. При цьому багато чоловіків не визнають свою проблему і не звертаються за допомогою до лікаря.
А ось у жінок депресія проявляється інакше – як правило, у вигляді глибокого смутку, нудьги, відчуття непотрібності та провини. До речі, депресія у жінок зустрічається частіше, ніж у чоловіків, через унікальні фізіологічні особливості організму, перш за все, гормональні чинники.
Перші ознаки депресії не так гостро виражені у літніх людей (до того ж, вони рідше признаються близьким у тому, що страждають від туги або печалі). Слід також врахувати, що у літніх людей більше хронічних захворювань, які можуть бути як провокуючими, так і супутніми чинниками розвитку депресії.
Досить-таки характерними є перші ознаки депресії у дітей молодшого віку: вони можуть прикидатися хворими, щоб не ходити в школу, буквально чіплятися за маму чи тата, турбуватися про те, що хтось із них може померти. Старші діти й підлітки з депресією стають дратівливими, можуть потрапити в халепу в школі, віддалитися від батьків. Підлітки з депресією можуть страждати від проявів інших проблем з психікою (тривожний розлад, розлади харчової поведінки або зловживання психоактивними речовинами).
Діагноз клінічної депресії ґрунтується на вивченні медичної та сімейної історії пацієнта й експертизи його психічного статусу. Для цього розроблені досить чіткі критерії і алгоритми – при інтерв'ю у пацієнта з депресією повинні відзначатися наступні ознаки:
Первинна постановка діагнозу депресії необхідна для оперативної розробки адекватної стратегії лікування. Слід підкреслити, що неправильно підібрана терапія або її відсутність може призвести до погіршення стану, розвитку ускладнень, рецидивів або навіть хронізації великого депресивного розладу.
Розмова – не єдиний діагностичний інструмент фахівця, що визначає депресію, він також може направити пацієнта на обстеження до інших лікарів, і сам оцінює його стан за наступними ознаками.
Наприклад, багато про пацієнта може розповісти зовнішній вигляд. Хоча у більшості пацієнтів з депресивними симптомами він у нормі, у хворих на тяжку депресією відзначаються дещо знижені вимоги до гігієни, просто кажучи, неохайність. Також для депресії характерними є зміни ваги в той чи інший бік.
У пацієнтів з клінічною депресією може спостерігатися психомоторна загальмованість, або навпаки – ажитація (вкрай збуджений стан), або занепокоєння. Лікар звертає увагу і на мову хворого: вона може бути як нормальною, так і занадто повільною, монотонною, або ж надмірно швидкою. Усі ці симптоми вказують на наявність різних депресивних станів – тривожності, пригніченості, апатії і т.д.
Психіатри, психотерапевти і психологи також широко використовують у клінічній практиці тести на визначення депресії – спеціально розроблені опитувальники. Правда, вони застосовуються, в основному, для визначення рівня депресивного тла, ступеня тяжкості депресії або оцінки ефективності терапії, а також для епідеміологічних досліджень і швидких скринінгів. (Наприклад, багато психіатрів перевіряють ефективність лікування антидепресантами і психотерапією за допомогою шкали депресії Гамільтона).
Тести на визначення депресії відносяться до так званих статистичних методів діагностики – вони досить точні, дешеві, зручні та швидкі (для обробки багатьох таких опитувальників розроблено спеціальне програмне забезпечення). Однак жоден із них або навіть усі вони разом не здатні замінити первинну консультацію у лікаря.
Лікарі широко й ефективно використовують їх в індивідуальному консультуванні. Так, у клінічній практиці часто застосовуються масштабні версії тестів для оцінки депресії, наприклад, Структурований діагностичний опитувальник (Structured Diagnostic Interview) або Шкала Цунга. Заповнення і обробка таких опитувальників може займати як у пацієнта, так і в лікаря години.
Коротенькі тести на визначення депресії дуже поширені й популярні в інтернеті: будь-хто може за пару хвилин знайти і пройти будь-який із них. Звичайно ж, діагностувати клінічну депресію за допомогою одного тесту (або навіть декількох таких опитувальників) неможливо, проте вони допомагають «просканувати» зацікавленого користувача на предмет наявності тривожних симптомів: якщо результати тесту на визначення депресії насторожують – є привід для звернення до фахівця.
І лабораторні дослідження, і фізичне обстеження хоч і не є специфічними методами діагностики великого депресивного розладу, все ж часто необхідні, адже повна оцінка психічного статусу неможлива без даних про фізичне здоров'я. Наприклад, часто потрібно провести комплексну діагностику, щоб виключити соматичні / органічні захворювання, які можуть «імітувати» великий депресивний розлад.
Лабораторна діагностика призначається саме з цієї причини – щоб лікар міг виключити інші діагнози. Як правило, призначаються аналізи для перевірки наявності анемії, а також оцінюється рівень кальцію і вітаміну D, гормонів щитовидної залози та деяких інших гормонів.
Раніше для діагностики депресії намагалися застосовувати дексаметазоновий тест. Однак виявилося, що він не тільки незручний для пацієнтів, але і не має достатньої клінічної ефективності, – просто кажучи, є недостовірним для оцінки депресії. Крім цього, його точність може бути скомпрометована різними факторами. Втім, дексаметазоновий тест може застосовуватися для диференціальної діагностики: він здатний розрізняти тяжку меланхолійну депресію, манію чи гострий психоз від хронічного психозу (специфічність – 87%) або дистимії (специфічність – 77%).
Поки що діагностика депресії ґрунтується на оцінці психічного статусу за допомогою інтерв'ю, а також вивченні його анамнезу. Однак у недалекому майбутньому з розвитком технологій, напевно, стануть доступними наступні методики діагностики депресії:
Звичайно, ці інноваційні лабораторні методики ще не увійшли до стандартів психодіагностики. Однак вони вже знайшли застосування в інших областях медицини, тому їх використання в психіатрії – справа часу.
