Коли людина з депресією відмовляється лікуватися

Нагадаю, що за законом «Про психіатричну допомогу» в Україні 2000 року, примусова госпіталізація, виклик швидкої допомоги, тим більше спеціалізованої психіатричної допомоги, може відбутися лише в 2 випадках: якщо у пацієнта з психічним розладом є дії, які вказують на агресію до зовнішніх, агресію до оточення або агресію по відношенню до себе.

Агресія до оточення, як правило, у пацієнтів з депресивним розладом не буває. А от агресія по відношенню до себе, конкретно суїцидальні дії, гомоцидні дії, суїцидальні думки, які переходять в погрозу або спроби бувають – це є причиною, коли зауважується, що в родича, рідної людини появилися не просто важкі думки, що життя погане і нічого не радує, а появилися ідеї гріха, вини, «я обтяжливий для інших…».

Коли йдуть розмови про те, «що зробити зі мною, як зі мною попрощатися». Коли відбуваються речі, які можуть вказувати на те, що в людини появилися навіть бажання або навіть технічне обдумування як це зробити. Вона, наприклад, починає не приймати таблетки, а навпаки їх збирати. Якщо вона розмовляє на тему смерті, якщо вона пише в соціальних мережах на тему «прощання», про надмірно важке життя, яке потрібно завершити. Це звичайно привід для того, щоб не просто дивитися і казати: ти прийняв чи не прийняв, а для того, щоб оцінити стан пацієнта, як загрозу для себе.

Тому, одразу потрібно йти до лікаря-психіатра, в диспансер і, можливо, одразу викликати швидку допомогу. В інших випадках потрібно вмовляти. Вмовляти достатньо складно. Пацієнт, як правило, не хоче цього робити, він не розуміє до кінця. Тому не потрібно лякати психіатрією. Я нагадаю, що лікарі-інтерністи, лікарі першої ланки сімейні лікарі також повинні мати знання і вони навчаються оцінці психічного стану пацієнта.

Вони оцінивши стан пацієнта і оцінивши синдром будуть приймати подальше рішення. Вони навіть можуть взятися за терапію таких пацієнтів, оцінивши їх синдромальний стан і назначати антидепресанти. Але, як правило, якщо сімейний лікар використавши якісь методики, так звані скринінгові, передбачив що у пацієнта є розлад і опитавши його, провів клінічну бесіду і побачив що це серйозний депресивний розлад, суїцідальні думки, одразу буде направляти до лікаря-психіатра.

Але є 2 рівні, які як підказка родичам, які можуть амортизувати, що не одразу до психіатра. Перше – це співпраця з медичними психологами або клінічними психологами. Які точно так же мають медичні знання, їх випускають медичні університети, вони точно так же можуть оцінити стан пацієнта і не зводити лише до психотерапевтичних: порадитися з психіатром, почати сумісну терапію. І сам сімейний лікар може взятися.

Тому пацієнта треба заспокоїти: «Так, в тебе є якісь проблеми, але ти ж бачиш, в тебе нема стільця, в тебе болить тут. Давай сходимо до нашого сімейного лікаря і поговоримо на цю тему.» А вже сімейному лікарю потрібно сказати: «Подивіться, будь ласка, щось з його станом: він ночами не спить, стогне, жаліється на життя, перестав виходити, нічим не цікавиться. До нього приходять діти, а він відвертається, тільки скаржиться, що все погано і т.д.»

Лікар обов’язково оцінить не лише стан серцево-судинної системи, чи ендокринної, чи рухової системи, а і емоційний стан. І тоді вже почнеться терапія. Основне: не потрібно ігнорувати ці проблеми, які появилися, чи на фоні соматичного стану, чи на фоні повного здоров’я. Обов’язково треба сходити до спеціаліста.