На сьогодні двома основними напрямками лікування клінічної депресії є психотерапія і медикаментозна терапія (прийом антидепресантів): цей підхід полегшує симптоми більшості людей з депресією. У деяких випадках (наприклад, при суїцидальних схильностях) може знадобитися перебування в лікувальному закладі.
Зміст
Запорукою успіху лікування депресії є дотримання режиму терапії. Нещодавні дослідження показали тісний взаємозв'язок між задоволеністю лікуванням, дотриманням режиму лікування й ефективністю терапії депресії. У той же час оцінка ефективності терапії депресії – складний багатокомпонентний процес, що вимагає постійного моніторингу (регулярних візитів до психіатра, періодичного заповнення опитувальників).
Важливо розрізняти пацієнтів, які починають лікування під час загострення хронічної депресії, від тих, чиї симптоми розвинулися нещодавно. Хронізация захворювання істотно знижує ймовірність того, що людина раз і назавжди повністю позбудеться від проявів депресії.
В цілому, існує кореляція: чим більша тривалість депресивного епізоду, тим повільніше виходить людина з депресії. Швидкість відновлення також знижують деякі розлади особистості та тривожний розлад.
При цьому, чим тривалішою є досягнута ремісія, тим більша ймовірність того, що з плином часу поступово знизиться ризик рецидиву. Правда, у пацієнтів із множинними епізодами, молодих людей та в осіб із попереднім тяжким депресивним епізодом цей ризик все одно вищий, ніж в інших. Досить потужним предиктором рецидиву є збереження під час ремісії навіть «змазаних» депресивних симптомів.
Сьогодні в терапії депресії застосовуються різні класи антидепресантів, але всі вони призначаються виключно лікарем.
Пошук лікарського засобу для конкретного пацієнта – завдання лікаря. Іноді в схему терапії до антидепресантів лікар може додати й інші ліки, такі як нормотиміки (стабілізатори настрою) або антипсихотичні засоби. В окремих випадках психіатр може рекомендувати також поєднання двох антидепресантів.
Щоб оцінити ефект медикаментозної терапії депресії, потрібно набратися терпіння, оскільки деяким антидепресантам для прояву повної дії потрібно кілька тижнів або навіть місяців. До того ж, певну роль в тому, як антидепресанти впливають на організм пацієнта, відіграють спадкові (метаболічні) характеристики.
Не рекомендується регулярно міняти стратегії лікування. Також не слід забувати про ризики раптового припинення прийому таких ліків – навіть кілька пропущених доз може викликати симптоми відміни, не кажучи вже про погіршення епізоду депресії. Лікуючий лікар завжди припиняє терапію депресії, поступово знижуючи дозу лікарського засобу.
У багатьох випадках у процесі пошуку безрецептурних препаратів, за допомогою яких людина сподівається впоратися з симптомами розладу настрою, вибір падає на седативні препарати. Вони дійсно знижують деякі депресивні симптоми (тривожність, дратівливість, ажитацію, інсомнію), проте їх ні в якому разі не можна зарахувати до антидепресантів – з цією хворобою вони впоратися не в змозі. Лише в окремих випадках заспокійливе може призначатися при депресії, й переважно як засіб допоміжної терапії.
Тут доречно згадати про небажані комбінації численних препаратів, які пробують приймати багато пацієнтів із симптомами депресії.
Лікар зазначає тенденцію до покращення симптомів за допомогою інтерв'ю. Ознаки виходу пацієнта з депресії можна відстежити з використанням різних шкал (опитувальників). Абсолютно всі лікарі, які займаються лікуванням депресії, використовують їх в рутинній практиці.
Слід зазначити, що на відміну від більшості соматичних захворювань, перебіг великого депресивного розладу вельми мінливий. В середньому, для двох із п'яти осіб з клінічною депресією відновлення зазвичай починається протягом 3 місяців після початку лікування, а для чотирьох із п'яти осіб – протягом 1 року.
Незважаючи на те, що депресія на тлі тривожного розладу (або будь-якої іншої хронічної, соматичної або психічної хвороби) є досить поширеним явищем, це особливий випадок у клінічній практиці, який вимагає від фахівця особливого підходу як у діагностиці, так і в терапії. По-перше, наявність додаткової патології може ускладнити оцінку депресії, оскільки деякі симптоми (такі як втома) є загальними і для психічних, і для фізичних розладів. По-друге, терапія клінічної депресії у пацієнтів із супутніми хронічними захворюваннями має багато нюансів, пов'язаних з обмеженнями прийому багатьох лікарських засобів. Ну, і, зрозуміло, що клінічна депресія серйозно позначається на фізичному здоров'ї, а основне захворювання, в свою чергу, ускладнює перебіг вторинного розладу.