Депресія похилого віку є найпоширенішим розладом психіки серед осіб старше 60-65 років.
Зміст
Специфічний характер цього захворювання викликає певні складнощі у своєчасній діагностиці: нерідко перебіг вікової депресії має замаскований характер, до того ж, у літньому віці багато людей залишаються на самоті через смерть чоловіка/дружини, що утруднює виявлення специфічних симптомів.
У літньому віці рідше розвивається депресія, опосередкована генетичними факторами. Причиною розвитку депресивного розладу у літніх людей частіше стає:
Останній пункт у цьому переліку заслуговує на особливу увагу, оскільки, з одного боку, дуже багато людей похилого віку страждає на хронічні захворювання, які підвищують ризик розвитку у них депресії (хвороби судин і серця, захворювання нирок, травної системи, цукровий діабет).
Доведено, що ризик розвитку депресії похилого віку значно підвищується при таких патологіях як цукровий діабет, серцево-судинні захворювання, хвороба Паркінсона, деменція (вікова депресія може бути першим симптомом деменції) та ін. Дуже високий відсоток людей похилого віку, що страждають на депресію, серед людей, які перенесли інсульт.
Окремої згадки заслуговує така причина розвитку депресії похилого віку як побічна дія препаратів. На сьогодні встановлено, що стати тригером розвитку старечої депресії можуть такі лікарські засоби:
Нескладно помітити, що переважна більшість лікарських засобів із цього списку призначені для лікування «вікових» захворювань.
Про початок депресії у літньої людини можуть свідчити такі ознаки:
Іноді у пацієнта зі старечою депресією спостерігаються парадоксальні реакції у вигляді безпричинних спалахів гніву по відношенню до оточуючих або у вигляді нападів підвищеної дратівливості.
У старечої депресії, яка розвивається після 75 років, є свої особливості. Нерідко у таких хворих замість відчуття провини виникає постійне невдоволення оточуючими, насамперед, дітьми, найближчими родичами, лікарями. Такі пацієнти скаржаться, перш за все, з приводу недостатньої (на їхню думку) уваги і турботи по відношенню до них.
Якщо на депресію «нашаровується» деменція, у хворих погіршується не лише здатність до запам'ятовування і концентрації уваги, але й здатність орієнтуватися на місцевості у добре знайомій обстановці – вони можуть «забути» дорогу з магазину додому, заблукати в рідному мікрорайоні, спонтанно поїхати невідомо куди тощо.
Відповідно до класифікації ВООЗ, старість – це вік після 65 років, хоча в деяких випадках показник може знижуватися до 60 років. Відповідно, під віковою депресією слід розуміти великий депресивний розлад, який вперше маніфестував після досягнення пацієнтом 60 років (хоча у вікової депресії, порівняно з «класичною» клінічною депресією, як уже згадувалося, є свої особливості).
Деякі дослідники повідомляють, що серед пацієнтів, які страждають на вікову депресію, у 52% перші симптоми захворювання з'являються після 60 років. У той же час, інші автори повідомляють іншу цифру – після 60 років перші симптоми депресії відзначалися у 71% хворих на вікову депресію.
Методи діагностики вікової депресії дещо відрізняються від тих, які застосовуються при підозрі на депресивні розлади у молодших пацієнтів, хоча різниця є не дуже великою.
Для виявлення депресії похилого віку застосовується опитувальник «Геріатрична шкала депресії» (The Geriatric Depression Scale). Пацієнтам необхідно дати позитивну або негативну відповідь на 30 запитань типу «Чи турбують вас нав'язливі думки, від яких ви не можете позбутися?», «Чи часто вам хочеться плакати?» і т. п. За кожну відповідь, що співпадає з відповіддю, зазначеною в анкеті в дужках, нараховують бали. При загальній кількості набраних балів 10 і більше можна з упевненістю говорити про вікову депресію.
Після хірургічної операції навіть при цілком вдалому її закінченні може спостерігатися короткочасне зниження настрою (протягом 10-14 днів). Це природна реакція психіки на появу хвороби, інформацію про діагноз та усвідомлення необхідності хірургічного втручання, а також на стрес, викликаний болем і перебуванням у стаціонарі.
Ризик розвитку депресії у пацієнта похилого віку після хірургічного втручання корелює з тяжкістю захворювання і тяжкістю самої операції. Наприклад, депресія набагато частіше розвивається після операції нефректомії з приводу раку нирки, ніж після холецистектомії через жовчнокам'яну хворобу.
Вплив на ризик розвитку депресії має і результат втручання: при успішній операції шанси на розвиток психічного розладу нижчі в порівнянні з ситуацією, коли пацієнт дізнається про необхідність проведення ще одного або кількох втручань.
Якщо симптоми депресії у післяопераційного хворого не зникають протягом 2-3 тижнів, такий пацієнт потребує спеціалізованого лікування.
Ішемія, що з'являється в період розвитку інфаркту міокарда, може викликати сильний страх смерті, а подальша різка зміна звичного способу життя (інтенсивна терапія, перебування в стаціонарі) здатні спровокувати розвиток депресії.
Додатковими факторами ризику розвитку депресії стають значні й неминучі обмеження, що виникають у житті хворого, який вижив після інфаркту. До таких обмежень можна віднести як необхідність регулярного прийому лікарських препаратів, дотримання дієти, відмову від куріння і вживання спиртного і т. д., так і обмеження, які виникли як наслідок інфаркту – стенокардія при фізичному навантаженні, слабкість, потреба у допомозі інших осіб.
Лікарям-кардіологам обов’язково слід враховувати небезпеку розвитку депресії у післяінфарктних хворих, оскільки це порушення психіки значно підвищує ризик повторного інфаркту та ризик смерті. Депресія після інфаркту також може стати причиною низької прихильності пацієнта до лікування з метою вторинної профілактики розвитку інфаркту міокарда.
Інволюційна депресія в даний час не вважається самостійною нозологічною одиницею, хоча багато практикуючих лікарів продовжують розглядати деякі випадки вікової депресії, які підпадають під категорію інволюційного депресивного розладу.
Раніше було прийнято вважати, що ця форма депресії пов'язана зі змінами гормонального фону, які відбуваються як в чоловічому організмі, так і особливо в жіночому після певного віку. Вважається, що інволюційна депресія розвивається у частини жінок після 45-55 років, а у чоловіків – після 55-65 років.
Для цієї форми депресії характерним є переважання тривожності, підвищеної збудливості та страху «захворіти на невиліковну й смертельну хворобу». Через часті епізоди сильного збудження і наявність страху перед хворобами серед хворих з інволюційною депресією підвищений ризик суїциду.
У розвитку депресії у літніх та деменції дійсно є багато спільного, принаймні, на початковому етапі розвитку обох захворювань. Відомо, що в літньому віці депресія може бути першим симптомом деменції, тобто деменція є фактором ризику розвитку депресії. Однак в разі депресії терапія антидепресантами досить швидко призводить до відновлення когнітивних функцій, чого практично неможливо добитися при деменції. Існують й інші характерні відмінності між цими діагнозами:
|
Вікова депресія |
Деменція |
|---|---|
|
Різке погіршення когнітивних функцій |
Погіршення когнітивних функцій відбувається поступово, але неухильно |
|
Збережена здатність орієнтування в часі та географічному просторі |
Хворий не знає, який сьогодні день, перестає впізнавати будинки та вулиці свого мікрорайону / кварталу |
|
Проблеми з концентрацією уваги |
Проблеми з короткочасною пам'яттю |
|
Мова і моторні функції нормальні, хоча і дещо уповільнені |
Порушена здатність писати, говорити, погіршення моторних функцій |
|
У разі появи проблем з пам'яттю хворий помічає їх сам |
Хворий не усвідомлює погіршення пам'яті або це його анітрохи не турбує |
Вихід на пенсію (навіть при її розмірі, цілком достатньому для безбідного існування) є досить сильним стресом. У житті пенсіонера змінюється дуже багато: режим дня, оточення, життєві пріоритети... У такій ситуації, особливо без звичних робочих турбот, цілком може розвинутися депресія. Ступінь її тяжкості, як правило, завжди індивідуальний, однак відомо, що якщо у пенсіонера є хронічні захворювання, які обмежують його мобільність (артрит, артроз, ревматоїдний артрит) або самостійність, то ризик розвитку депресії у нього буде вищим.
Для профілактики депресії для пенсіонера, навіть фізично здорового, дуже важливо зберегти соціальні контакти – спілкуватися з колишніми колегами, друзями, однодумцями, які мають те саме хобі (рибалка, збирання грибів та ягід, в'язання, шиття, розгадування кросвордів і т. д.). Дуже сприятливий вплив на психіку чоловіків і жінок, які перебувають на заслуженому відпочинку, має спілкування з онуками і правнуками.
Щоб уникнути вікової депресії, пенсіонерам також корисно постійно навантажувати свій мозок (читання книг, перегляд кінофільмів), але так, щоб навантаження викликало позитивні емоції. Також перешкоджає депресії написання історії власного життя, навіть якщо такі «мемуари» свідомо не будуть ніколи опубліковані.
Гормональні зміни, що відбуваються в жіночому організмі після досягнення віку менопаузи, можуть стати пусковим механізмом для розвитку депресії. Частково з цієї причини вікова депресія серед літніх жінок зустрічається в кілька разів частіше в порівнянні з чоловіками.
Крім традиційного прийому антидепресантів, жінкам, які нещодавно вступили в менопаузу, варто обговорити з лікарем (гінекологом або ендокринологом) доцільність прийому препаратів замісної гормональної терапії. Є наукові дані про те, що ЗГТ не тільки полегшує тяжкі симптоми патологічного клімаксу, але і зменшує симптоми депресії.
У літніх чоловіків вікова депресія частіше є наслідком переходу від активного способу життя до «сидіння вдома» та вимушеного неробства, пов'язаного з виходом на пенсію.
Ситуацію може посилювати наявність хронічних захворювань, зниження лібідо і потенції, а також матеріальна скрута. Дуже сильним тригером депресії у чоловіків похилого віку є смерть дружини.
Для профілактики вікової депресії чоловікам корисні будь-які заняття, що вимагають як концентрації уваги, так і деяких фізичних зусиль. Такими заняттями можуть стати робота по дому, регулярні прогулянки, спілкування з друзями.
Перш за все, важливо переконати таку людину звернутися за медичною допомогою до фахівця – неприйнятно радити «попити валеріанку або настоянку пустирника». Ще небезпечнішою є рекомендація самолікування антидепресантами або дієтичними добавками: діагностика та лікування депресії незалежно від форми захворювання – завдання досить складне і вирішити його можуть лише професійні психіатри.
Лікарям, які займаються лікуванням депресії у літніх пацієнтів, доводиться враховувати безліч чинників, здатних вплинути на результат хвороби. Разом з тим, існують досить ефективні методи терапії цього захворювання, серед яких провідна роль належить медикаментозній терапії.
Методи лікування вікової депресії у пацієнтів похилого віку практично нічим не відрізняються від терапії інших форм цього захворювання. Однак при віковій депресії лікарям частіше доводиться враховувати фактор коморбідності (наявність інших захворювань), а також коригувати дози лікарських препаратів відповідно до віку пацієнта і потенційних ризиків поліпрагмазії (одночасне призначення безлічі лікарських засобів чи лікувальних процедур).
Для лікування депресії у літніх застосовується медикаментозна терапія і психотерапія, які можуть доповнюватися немедикаментозними методами лікування, такими як транскраніальна магнітна стимуляція, фізичні вправи і т.д.
Важливим моментом при лікуванні вікової депресії є контроль інших фахівців: необхідно, щоб пацієнт одночасно отримував адекватне лікування з приводу основного соматичного захворювання.
Слід простежити, щоб у раціоні літньої людини були присутні в достатній кількості продукти, багаті на вітаміни (перш за все, групи В) та поліненасичені жирні кислоти омега-3.