Селективний мутизм – рідкісне захворювання, яке можна і треба лікувати

Селективний або вибірковий мутизм — це тривожний розлад, при якому людина (зазвичай дитина) не може говорити в певних соціальних ситуаціях, наприклад, з однокласниками в школі або з родичами, яких вона бачить не дуже часто.

Зміст

• Ознаки селективного мутизму
• Причини розвитку селективного мутизму
• Діагностика селективного мутизму
• Діагностика у дітей
• Діагностика у дорослих
• Особливості діагностики селективного мутизму
• Селективний мутизм: лікування
• Когнітивно-поведінкова терапія
• Поведінкова терапія
• Фармакотерапія селективного мутизму

У абсолютній більшості випадків цей розлад починається в дитинстві і, якщо його не лікувати, може тривати й у дорослому віці. Людина з селективним мутизмом не відмовляється говорити у певні моменти свого життя – вона буквально не може говорити.

Очікування розмови з певними людьми спричиняє реакцію завмирання з одночасною появою відчуття тривоги та паніки, і розмова стає неможливою.

З часом людина може навчитися передбачати ситуації, які провокують цю тривожну реакцію, і робити все можливе, щоб їх уникнути. Однак люди, які страждають на селективний мутизм, можуть вільно розмовляти з більшістю інших людей, зокрема з близькими родичами та друзями, коли поруч немає нікого, хто міг би спричинити реакцію зависання.

Селективний мутизм – це хвороба, яка вражає приблизно одного із 140 маленьких дітей. Даний розлад частіше зустрічається у дівчаток і дітей, які нещодавно переїхали з країни, де вони народилися, до іншої держави.

Попри досить складну природу селективного мутизму, це захворювання можна успішно лікувати за допомогою різних методів психотерапії та медикаментозної терапії.

Ознаки селективного мутизму

Селективний мутизм (який інколи ще називають «селективна німота») може початися в будь-якому віці, але найчастіше виникає в ранньому дитинстві, у віці від 2 до 4 років. Часто його вперше помічають, коли дитина починає спілкуватися з людьми поза межами своєї сім’ї, наприклад, коли вона йде в дитячий садок або школу.

Головним попереджувальним сигналом є помітний контраст у здатності дитини спілкуватися з різними людьми, що проявляється раптовою нерухомістю та застиглим виразом обличчя, коли очікується, що дитина розмовлятиме з кимось, хто перебуває поза її зоною комфорту.

Діти, які страждають на селективний мутизм, можуть уникати зорового контакту та мати певні зовнішні прояви, як-от:

• знервованість, неспокій або соціальна незграбність;
• груба поведінка, незацікавленість або похмурий вигляд;
• у них з’являється причепливість;
• іноді вони стають сором’язливими і замкнутими;
• проявляється жорсткість, напруженість або погана координація рухів;
• вони бувають вперті або агресивні, мають істерики, коли повертаються додому зі школи, або зляться, коли батьки розпитують їх про щось.

Впевненіші діти з селективним мутизмом можуть використовувати жести для спілкування, наприклад, кивати на знак згоди або хитати головою на знак заперечення. Вразливіші діти зазвичай уникають будь-якої форми спілкування – усного, письмового чи за допомогою жестів. Деякі діти можуть відповідати коротко, кількома словами, або ж говорити зміненим голосом, пошепки.

Причини розвитку селективного мутизму

Фахівці розцінюють селективний мутизм як страх (фобію) спілкування з певними людьми. Причина не завжди ясна, але відомо, що селективний мутизм у дітей пов’язаний з тривогою.

Така дитина зазвичай має схильність до тривожності та важко сприймає повсякденні події спокійно. Їй важко говорити, причини чого, з точки зору психіатрії, є досить складними.

Багато дітей стають занадто засмученими, аби вільно говорити, у разі розлуки з батьками і передають свою тривогу дорослим, які намагаються їх заспокоїти. Якщо у таких дітей є розлад мовлення або проблеми зі слухом, це може зробити розмову ще стресовішою.

Деякі діти мають проблеми з обробкою сенсорної інформації, такої як гучний шум і штовхання у натовпі. Це стан, відомий як дисфункція сенсорної інтеграції. Коли діти відчувають стрес у напруженій обстановці, вони замикаються у собі та не можуть говорити. Їхня тривога може передаватися й іншим людям.

Коли мутизм виникає як симптом посттравматичного стресового розладу, він розвивається за зовсім іншою схемою, і дитина раптово перестає говорити в оточенні, де раніше не відчувала дискомфорту.

Іноді помилково вважають, що дитина з селективним мутизмом контролює, маніпулює або має аутизм. Між селективним мутизмом і аутизмом немає зв’язку, хоча дитина може мати обидва розлади.

Діагностика селективного мутизму

Селективний мутизм, якщо його не лікувати, може призвести до ізоляції, зниження самооцінки та соціального тривожного розладу. Без лікування хвороба може тривати в підлітковому та дорослому віці.

Діагностика у дітей

Дитина може успішно подолати селективний мутизм, якщо його діагностувати в ранньому віці та правильно лікувати. Важливо, щоб у сім’ї та школі якомога раніше розпізнали хворобу. Це дозволить працювати разом, щоб зменшити тривогу у дитини. Педагогічний персонал початкових класів і шкіл може пройти навчання, щоб змогти надавати відповідну підтримку.

Якщо ви підозрюєте, що у вашої дитини селективний мутизм, а допомога недоступна, або є додаткові занепокоєння (наприклад, дитина важко розуміє інструкції або виконує розпорядок дня), зверніться до лікаря загальної практики та попросіть його направити вас до місцевого фахівця для отримання діагнозу.

Батьки також можуть звернутися безпосередньо до логопедичної клініки. Їм не слід погоджуватися з думкою, що їхня дитина з цього виросте або що вона «просто сором’язлива».

Дитині, що страждає на селективний мутизм, також може знадобитися відвідування спеціаліста з питань психічного здоров’я або шкільного психолога. Спочатку клініцист може захотіти поговорити з батьками без дитини, щоб вони могли вільно говорити про все, що їх тривожить у розвитку або поведінці дитини.

Лікарі намагатимуться з’ясувати, чи були в родині тривожні розлади в анамнезі та чи спричиняло щось страждання, наприклад, порушений розпорядок дня або труднощі з вивченням іноземної мови. Лікарі також розглянуть поведінкові характеристики та складуть повну історію хвороби.

Людина з селективним мутизмом може бути не в змозі говорити під час обстеження, але клініцист повинен бути до цього готовий і вміти знайти інший спосіб спілкування.

Наприклад, лікарі можуть заохотити дитину з селективним мутизмом спілкуватися через своїх батьків або запропонувати старшим дітям чи дорослим записувати їхні відповіді чи використовувати комп’ютер. Медики часто можуть спостерігати за дитиною, яка грається, або вивчати відео, де діти розмовляють у комфортній обстановці.

Діагностика у дорослих

Дорослі здатні подолати селективний мутизм, хоча вони можуть продовжувати відчувати психологічні та практичні наслідки років без соціальної взаємодії або нездатності досягти свого академічного та професійного потенціалу.

Селективний мутизм у дорослих повинен лікувати фахівець із психічного здоров’я у співпраці з логопедом та мовним терапевтом або іншим досвідченим спеціалістом.

Особливості діагностики селективного мутизму

Селективний мутизм діагностується відповідно до спеціальних рекомендацій. Вони включають особливості поведінки людини, як зазначено нижче:

• неможливість говорити у певних ситуаціях (під час шкільних уроків та публічно);
• змога говорити в комфортних ситуаціях (наодинці з батьками, у порожньому класі чи вдома у спальні);
• нездатність розмовляти з певними людьми триває щонайменше 1 місяць (2 місяці в новому середовищі);
• нездатність говорити заважає функціонувати;
• нездатність говорити не можна пояснити іншим поведінковим, психічним або комунікативним розладом.

Селективний мутизм: лікування

При належній діагностиці та лікуванні більшість дітей здатні подолати селективний мутизм. Але чим старшими вони є на момент діагностування захворювання, тим більше часу це займе.

Ефективність лікування буде залежати від наступних факторів:

• тривалість хвороби до початку лікування;
• наявність супутніх комунікативних та навчальних труднощів або тривоги;
• співпраця освітян та членів родини.

Лікування зосереджується не на самій розмові, а на зменшенні тривожності, пов’язаної з розмовою. Це починається з усунення тиску на людину, щоб вона могла говорити. Потім такі люди повинні поступово переходити від пасивної поведінки в школі, дитячому садку або в громадському середовищі до промовляння окремих слів і речень одній людині, перш ніж, зрештою, зможуть вільно говорити з усіма людьми в будь-якому місці.

Потреби в індивідуальному лікуванні можна уникнути, якщо сім’я та персонал дитячих установ працюватимуть разом, щоб зменшити тривожність дитини, створивши для неї позитивне середовище.

Для цього варто:

• не показувати хвилювання батьків та педагогів;
• запевняти дитину, що вона обов’язково зможе говорити, коли буде готова;
• хвалити за всі зусилля, які дитина докладає, щоб приєднатися до інших дітей і взаємодіяти з ними (наприклад, пройти по кімнаті через юрбу однолітків та взяти іграшку);
• не дивуватися, коли хвора дитина раптом починає говорити; слід відповідати їй, як будь-якій іншій дитині.

Окрім змін в оточенні, дітям старшого віку може знадобитися індивідуальна підтримка, щоб подолати тривогу.

Когнітивно-поведінкова терапія

Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) допомагає людині зосередитися на тому, як вона думає про себе, світ та інших людей, і як її сприйняття цих речей впливає на її думки та почуття.

Поведінкова терапія

Поведінкова терапія зосереджується на допомозі в боротьбі з поточними труднощами, використовуючи поступовий підхід крок за кроком, щоб допомогти перемогти страхи.

Фармакотерапія селективного мутизму

Медикаментозне лікування застосовують лише у дітей старшого віку, підлітків та дорослих, чия тривожність спричинила депресію та інші проблеми.

Ліки ніколи не слід призначати як альтернативу зміні оточення та поведінковим підходам. Іноді лікарі застосовують комбінацію лікарських засобів та поведінкової терапії у дорослих із селективним мутизмом.

Однак антидепресанти можуть використовуватися разом із програмою лікування для зниження рівня тривожності, особливо якщо попередні спроби залучити людину до лікування були невдалими.

Декілька корисних порад батькам

• Не тисніть і не «підкуповуйте» дитину подарунками, щоб спонукати її говорити.
• Дайте дитині знати, що ви розумієте, що вона боїться говорити й іноді їй важко це робити. Скажіть, що вона може робити невеликі поступові кроки, коли буде готова, і запевніть її, що згодом говорити стане легше.
• Не хваліть свою дитину публічно за те, що вона говорить, оскільки це може збентежити її. Зачекайте, поки ви залишитеся наодинці, і подумайте, як відзначити її досягнення.
• Запевніть дитину, що невербальне спілкування, зокрема посмішка та помах рукою, є нормальним, поки вона не почуватиметься краще.
• Не уникайте вечірок або сімейних візитів, але подумайте, які зміни в оточенні необхідні, щоб зробити ситуацію комфортнішою.
• Попросіть друзів і родичів дати дитині час «розігрітися» у власному темпі та зосередитися на цікавих заходах, а не примушувати її говорити.
• Окрім словесного заспокоєння, забезпечте дитині любов, підтримку та терпіння.

Електронні джерела:

https://adaa.org/understanding-anxiety/additional-disorders/selective-mutism

https://en.wikipedia.org/wiki/Selective_mutism

https://my.clevelandclinic.org/health/diseases/selective-mutism

https://www.nhs.uk/mental-health/conditions/selective-mutism/