Епілепсія – це хронічне захворювання, яке спричиняє неспровоковані повторювані напади. Напад можна визначити як раптовий сплеск електричної активності в мозку.
Зміст
Така аномальна активність мозку здатна зумовити різні симптоми, залежно від типу нападу і від того, яка частина мозку задіяна. Судоми можуть набувати різних форм і впливати на різних людей по-різному.
Важливо зазначити, що все, що мозок робить у нормальному стані, також може відбуватися і під час нападу. Наприклад, мозок допомагає людині рухатися, бачити, відчувати і робити багато інших справ. Під час нападу пацієнт також може рухатися, бачити, відчувати або робити інші речі, незалежно від того, хоче він цього, чи ні. Крім того, при деяких типах судом певні частини мозку все ще можуть нормально функціонувати, а інші на період нападу втрачають таку здатність.
Деякі люди, які страждають на епілептичні напади, зазнають значних емоційних змін або можуть проявляти поведінку, яка не завжди вважається соціально прийнятною.
У більшості випадків, такі зміни спричинені напруженим станом пацієнта, причиною якого є часто вороже ставлення суспільства до інвалідності загалом та епілепсії зокрема. Проте іноді на емоційний стан людини та її поведінку можуть впливати препарати для лікування епілепсії та судомні напади самі по собі.
У переліку основних симптомів епілепсії неважко помітити ті, що безпосередньо пов’язані зі зміною поведінки хворого або можуть впливати на його дії:
Локалізація вогнища епілептичної активності (ділянки мозку з підвищеною електричною активністю) також може впливати на емоції людини та її поведінку. Найчастіше асоціюються зі змінами поведінки судоми з ураженням скроневої частки, складні парціальні напади (які раніше мали назву «психомоторна, або скронева епілепсія»). Такі зміни можуть включати швидкі коливання настрою або надмірну увагу до деталей.
Судоми, які виникають у скроневій частці мозку, часто спричиняють психіатричні та поведінкові симптоми, які іноді важко відрізнити від первинних розладів настрою або розладів контролю над спонуканням. Наприклад, хвора людина може раптом «зірватися» і поводити себе агресивно, але часто це є частиною епізоду нападу. Існує кілька можливих причин такої агресії. Найчастіше агресія виникає безпосередньо після нападу і не є спрямованою проти конкретної особи чи конкретної групи людей. Особа з числа оточуючих може постраждати або навколишнє середовище може бути пошкоджене через те, що вони просто знаходяться на шляху руху хворого. Епізоди агресії під час епілептичного нападу, хоча й рідкісні, характеризуються поганим усвідомленням хворим своїх дій, незначним запам’ятовуванням своєї поведінки або взагалі відсутністю спогадів про неї.
Протягом століть існувала помилкова думка про те, що епілепсія є формою божевілля, а пацієнтів часто вважали небезпечними. Епілепсія (особливо складні парціальні напади) часто асоціюється з агресивною поведінкою у свідомості людей загалом і навіть у медичній літературі.
Зараз у медицині переважає думка, що більшість людей з епілепсією проявляють агресивність не частіше за інших. Деякі з таких хворих мають епізоди агресивної поведінки між судомами (міжнападна агресія). Дослідники припускають, що існують синдроми міжнападних змін поведінки, які можуть виникати у людей з епілепсією. Ідея таких міжнападних розладів поведінки залишається дискусійною темою, але в багатьох випадках певні дії хворого дійсно можна вважати частиною профілю міжнападної поведінки. Деякі вчені припускають, що агресія може бути частиною такого профілю.
Пов’язування епілепсії з агресією сприяло соціальній стигматизації цього розладу, тому будь-яка наукова робота, яка прояснить природу зв’язку між цими двома факторами, набуде великого значення. Одне важливе питання, на яке до кінця немає відповіді, полягає в тому, які чинники відрізняють людей з епілепсією, що мають епізоди міжнападної агресії та люті, від тих хворих, у яких такі прояви відсутні.
Певні когнітивні здібності, відомі як виконавчі функції, можуть відігравати велику роль у диференціації людей з поведінковими змінами, які включають агресію, від тих, хто не має таких змін.
Водночас варто зазначити, що прояви агресії у деяких хворих на епілепсію не є безпосередньо пов’язаними з хворобою, а являють собою реакцію пацієнта на ставлення суспільства та оточуючих людей до проявів їхньої недуги.
Помилкові уявлення і побоювання суспільства щодо епілепсії сприяють нерозумінню та забобонам по відношенню до людей із цим захворюванням. Життя з таким «клеймом» може завдати великої шкоди людям, які страждають на епілепсію. Нерозуміння суспільством епілепсії – тягар для свідомості хворих, який є надто важким, і багато людей з епілепсією намагаються приховувати своє захворювання. Психологічні проблеми, які можуть спостерігатися у таких хворих, зазвичай виникають через те, як інші реагують на людину з епілепсією, або як людина з епілепсією очікує, що інші будуть реагувати на неї та її хворобу, а не через саму епілепсію. Епілепсія часто супроводжується зниженою самооцінкою і невпевненістю у собі. Через це у хворого може розвинутися відчуття гніву, розчарування, збентеження та вразливість. Збільшення рівня тривожності та депресії також є поширеним явищем серед таких хворих.
Зазвичай лікування хворого на епілепсію (спрямоване на поступове зменшення кількості нападів, аж до їхнього повного зникнення) призводить до покращення його психоемоційного стану. На такому тлі щезають симптоми хвороби, пов’язані з незвичною поведінкою, та покращується соціалізація пацієнта. Останнє явище також сприяє зменшенню або зникненню симптомів (тієї ж агресивності), які не є безпосередньо спричинені епілепсією, а пов’язані з реакцією оточуючих на цю хворобу.
В умовах пандемії COVID-19, яка ніяк не закінчиться, варто згадати, що згідно з повідомленнями багатьох дослідників, епілепсія не є фактором підвищеного ризику інфікування коронавірусом SARS-CoV-2. Не є епілепсія і фактором підвищеного ризику важкого перебігу COVID-19 чи смерті від коронавірусної інфекції.
З іншого боку, стрес, спричинений пандемією, може дещо збільшувати ризик виникнення епілептичних нападів. Тому хворим на епілепсію слід обговорити зі своїм лікарем можливі заходи для зменшення негативного впливу такого стресу (приймання заспокійливих препаратів, збільшення фізичного навантаження, медитація, дистанційні заняття у групах і таке інше).