Що потрібно знати про епілепсію
пацієнтам та фахівцям
Незважаючи на велику різноманітність та вибір препаратів від епілепсії, приблизно кожен п'ятий хворий з таким діагнозом погано реагує або взагалі не реагує на медикаментозну терапію. В цьому випадку має проводитися додаткове, ретельніше обстеження й продумана оптимізація терапії.
Зміст
Епілепсію, яку не вдається контролювати за допомогою однієї або двох правильно підібраних і прийнятих схем протисудомної терапії, лікарі називають резистентною, або фармакорезистентною епілепсією. При такій епілепсії, незважаючи на хорошу переносимість лікування і повне дотримання пацієнтом рекомендацій лікаря, не вдається досягти стійкого протисудомного ефекту і позбавити хворого від нападів хвороби.
Резистентна форма епілепсії частіше розвивається у хворих з високою частотою судомних нападів, а також у осіб із симптоматичною епілепсією, тобто з епілепсією, викликаною наявністю інших захворювань (наприклад, при пухлинах і травмах головного мозку). Крім того, є гіпотеза про роль генетики хворого в розвитку резистентних форм епілепсії.
Невирішена проблема резистентності погано впливає на подальше життя хворих на епілепсію через зниження якості життя, підвищення ризику розвитку емоційних порушень, зниження інтелекту і підвищення ризику передчасної смерті. Тому при резистентній епілепсії лікар повинен повторно обстежити хворого і відповісти на наступні питання [1]:
Приблизно в 30% випадків причиною неефективності протисудомних препаратів є помилковий діагноз. Існує ряд хвороб, так званих «імітаторів», які досить просто сплутати з епілепсією. До них відносяться [2]:
Клінічні прояви цих хвороб можуть бути схожі на напади епілепсії, однак більшість з них не реагують на протиепілептичні препарати. Тому лікар, що обстежує хворого з резистентною епілепсією, повинен обов'язково виключити всі захворювання-імітатори.
Також нерідко неефективність лікування епілепсії пояснюється незнанням точної причини виникнення нападів. Такими причинами можуть бути структурні захворювання головного мозку, вплив токсичних речовин, аутоімунні та навіть генетичні захворювання. При обстеженні таких хворих широко застосовуються сучасні методи діагностики, включаючи магнітно-резонансну томографію (МРТ), різноманітні форми електроенцефалографії (ЕЕГ) (включаючи серійні ЕЕГ, деприваційну ЕЕГ, моніторинг та відеомоніторинг ЕЕГ), аналізи крові й тканин на токсини і маркери аутоімунних процесів, а також генетичні тести.
Деякі форми парціальної (вогнищевої) епілепсії краще піддаються хірургічному лікуванню, ніж медикаментозній терапії. Як правило, ці випадки пов'язані з наявністю чітко видимого при МРТ вогнища підвищеної електричної активності в одній із легкодоступних ділянок мозку (наприклад, склероз у ділянці гіпокапму або середній частині скроневої частки мозку). Під час операції осередок збудження або віддаляється, або ізолюється від решти масиву головного мозку, що перешкоджає поширенню електричних імпульсів і розвитку нападів.
Альтернативою хірургічної операції може стати стимуляція блукаючого нерва за допомогою імплантованого електричного пристрою, схожого на кардіостимулятор. Стимуляцію блукаючого нерва можна використовувати для лікування резистентних парціальних і генералізованих нападів, однак цей метод лікування менш ефективний, ніж хірургічна операція.
У разі, якщо хворий з резистентною епілепсією не підходить для хірургічного лікування або відмовляється від нього, а також при поверненні нападів після операції, дії лікаря повинні бути спрямовані на оптимізацію медикаментозної терапії. Суть оптимізації полягає в заміні й поступовому підборі доз і комбінацій сучасних протисудомних препаратів. Підбір схеми лікування ґрунтується на знанні про те, які препарати раніше отримував пацієнт і як реагував на них, а також на знанні механізмів дії різних протиепілептичних препаратів. Найчастіше в терапії фармакорезистентної форми епілепсії використовуються такі препарати як левірацетам, ламотриджин і вальпроат натрію. Як засоби другої лінії застосовуються топірамат, окскарбазепін та інші протиепілептичні препарати.
Для зниження частоти нападів при фармакорезистентній епілепсії можуть використовуватися допоміжні методи лікування, наприклад, кетогенна дієта. Цей різновид дієти передбачає збільшення споживання жирів разом зі зниженням частки білків і вуглеводів у добовому раціоні. Застосування кетогенної дієти ефективне у дітей і підлітків з епілепсією, дані про її дію у дорослих пацієнтів обмежені.
Існує ряд важливих факторів, які можуть стати причиною помилкової фармакорезистентності. Усунення цих факторів нерідко призводить до зникнення ознак резистентності та досягнення повного контролю над хворобою. До подібних факторів належать:
